Війна мене застала в Києві. Почались обстріли. Росіяни наступали на столицю, багато селищ постраждало від снарядів. Я поїхав маршруткою до сина. Мені вдалось не відчути на собі всі ці жахи. Про кошмар, який коївся в Ірпені і Бучі, я дізнався згодом з новин. Тривоги були і в сина на Кіровоградщині. Ми постійно сиділи в підвалі. Запасались дровами, бо не було світла. Ми отримували гуманітарну допомогу. 

Зараз сини з дітьми в Києві. Вони постійно бігають в укриття, я за них хвилююсь. Саджаю город, щоб відволіктись. Я б дуже хотів, щоб Україна була вільною, щоб все було доступне. Сподіваюсь лише на мир.