З третього березня наше село було окуповане. Мене війна застала в дорозі: я їхала з Києва додому. Я дісталася дому і не могла подумати, що життя так зміниться. Росіяни ходили по хатах і лякали людей. Трощили будинки тих людей, які виїхали. Ми постійно сиділи у підвалах. Боялись, аби окупанти до нас не прийшли. Нас змушували носити білі пов’язки. З нею я так і виїхала.

11 квітня я приїхала до Запоріжжя. Тут на мене чекали діти.

Одного разу я прийшла до банку оформлювати картку. В черзі одна жінка розповіла, що її діти були поранені. Дівчинка лежала у лікарні в комі.

Сподіваюсь на перемогу. Хочеться повернутись, бо у рідному селі залишили все. Роботу поки я не знайшла, бо переселенців не беруть. Хочу поїхати працювати до Києва.