Ірина носила під серцем дитину, коли почалися обстріли. Вони з чоловіком стали переїжджати від одних родичів до інших у пошуках безпечного місця, а врешті-решт повернулися додому.
Це було в 2015 році. Перше бомбардування в нашому місті почалося рано вранці 21 липня, я була на восьмому місяці вагітності. Ми прокинулися, відразу паніка. Ховатися ніде було, побігли до сусідів. Потім перебили нам газ, і ми переїхали до батьків чоловіка. А потім поневірялися і по Україні, і за кордон їхали, зрештою повернулися додому.
У моїх батьків будинок від обстрілів постраждав, їм благодійний фонд допоміг дах відновити. Це дуже велика допомога була.
Дуже хочеться, щоб війна закінчилася, відкрилися кордони, і ми могли бачити родичів. У нас багато рідних живуть в Донецьку, моя мама там залишилася, дуже скучили.
.png "Імена")
