Шомiн Олександр, КН-11 група, Фаховий коледж зв’язку та інформатизації Державного університету інтелектуальних технологій і зв’язку

Вчитель, що надихнув на написання — Борик Ірина Дмитрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни… 1000 днів нескінченного болю і невимовного стресу. 1000 днів безперервного страху, який сковує кожну клітинку тіла, не даючи вільно зітхнути або відчути себе у безпеці. 1000 днів тривоги за своє життя, за життя своїх рідних, сім'ї та близьких людей.

Кожен новий день приносить із собою страх і невизначеність, і вже третій рік я не забуваю про існування повітряних тривог, сирен, які розривають повітря, наче грім серед ясного неба. Гуркіт вибухів став звичним фоном мого повсякденного життя, немов відлуння далекого кошмару, який знову і знову стає реальністю. Нескінченні години, проведені в холодних бетонних стінах бомбосховищ, де час тягнеться так повільно, ніби він зупинився.

За ці довгі місяці не було жодного дня, коли б я відкрив новини і не побачив жахливих заголовків.

Наче шрами на тілі України, тисячі зруйнованих будинків і спалених вулиць – місця, де колись лунав дитячий сміх, а тепер тільки руїни і попіл. Ні в чому не винні дитячі садочки та школи, де діти вчилися мріяти і будувати плани на майбутнє, тепер лежать у руїнах. Поліклініки і лікарні, куди люди приходили за допомогою, тепер спустошенні війною і болем.

Як же дивно і невимовно гірко щоранку прокидатися і усвідомлювати, що війна стала частиною мого життя, частиною моєї країни. Немов у страшному сні, я живу в кошмарі, який не закінчиться ні сьогодні, ні завтра, і кожен новий день додає ще одну сторінку до цієї трагедії. Війна, як тінь, переслідує нас, огортаючи кожну думку і кожну мить життя. Вона розділяє час на «до» і «після», залишаючи слід у душі кожного, хто змушений це переживати…

Війна залишить незагойну рану на нашому поколінні, і ми ніколи не забудемо, як це – жити в умовах, де страх і біль стають твоїми постійними супутниками.

Для нас війна – це не просто події в новинах або сторінки в підручниках історії. Ми – покоління, яке відчуло її на собі, покоління, яке назавжди носитиме цю рану в своїх серцях. Ми не забудемо цей жах, і його відлуння звучатиме в нашій пам'яті навіть тоді, коли мир нарешті повернеться.