Бублик Анастасія, 9-а клас, Охтирська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 11

Вчитель, що надихнув на написання — Булах Марина Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Уже майже тисячу днів мій рідний край, Охтирка, живе під тягарем цієї страшної реальності. Кожен день війни тут, на Сумщині, залишає глибокий слід у наших серцях. За цей час наше місто стало символом мужності, стійкості та прагнення до миру.

Охтирка була тихим та спокійним містом, де все завжди – стабільно. Тут я народилася, зустріла своїх друзів, однокласників, сформувала свої мрії , проходить моє дитинство. Але все змінилося з першим вибухом, який пролунав майже тисяча днів тому.

Охтирка була однією з тих точок, що перша відчула на собі жах війни. 

Кожен сигнал тривоги, новина про бойові дії змушувала нас відчувати страх, якого раніше ніколи не було. 

Війна навчила нас цінувати кожну хвилину, кожен день без тривог та обстрілів. Люди продовжують жити, підтримувати та допомагати один одному. Мільйони жителів втратили домівки, були змушені виїхати з рідних міст де вони зростали та проводили своє дитинство. Деякі втратили своїх рідних або знайомих, які стали жертвами цієї жорстокої агресії зі сторони нашого ворогу.

Ця війна - не тільки за нашу територію чи кордони, вона за свободу і право бути собою.

Наш український народ вже стільки часу доводить світові, що ми не поступимося своїми цінностями, своєю наймилозвучнішою мовою цінною для кожного культурою.

Ми боремося за можливість жити в незалежній державі, де люди самі обирають своє майбутнє. Збройні сили України, волонтери, лікарі, рятувальники та звичайні громадяни роблять все, що в їхніх силах, щоб захистити нашу країну.

Попри все, я впевнена, що ця війна завершиться перемогою України. Охтирка залишиться для мене тим місцем, де я навчилася цінувати кожен мирний день. Саме це і є мій шлях… Шлях до миру і нового майбутнього, де головною цінністю залишатиметься спокійне життя та мирне небо над головою. Слава Україні!