Колун Григорій, 16 років

Переможець конкурсу есе 2024, 2 місце

Опорний заклад «Бритівський ліцей» Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Зубчевська Наталія Олексіївна

 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Чи сняться вам сни?

Сьогодні я хочу розповісти про свої. Сни, що можуть бути нашими мріями, страхами чи відображенням повсякденності. Спробуємо розібратися, де та межа між сном та реальністю.

Сни умовно можна поділити на кілька типів: яскраві (кольорові), чорно-білі, пророчі та нічні страхи.

Я закриваю свої очі і бачу прекрасний сон, країну неповторної краси. Степові простори, зелені луки, мальовничі гірські хребти, безкраї ліси, сповнені співом пташок та безмежні водойми… Мов птах, пролітаю я над мозаїкою українських краєвидів та радію, бо це моя земля! Лину над Чорним та Азовським морями з їхніми теплими та лагідними хвилями та золотавими пляжами.

А далі наш український Крим з неперевершеними ландшафтами, які зачаровують та вражають своєю красою. Прекрасний сон, я в ньому щасливий.

Що потрібно людині для щастя? Щастя – складне поняття, у кожної людини своє. На мою думку, бути щасливим – це жити та любити свою Батьківщину, відчувати красу рідної землі, коли поруч рідні, друзі та кохані.

Щастя – це будувати плани на майбутнє, можливість реалізувати свої мрії та цілі. Чудовий сон!

І ось настає 24 лютого.

Я закриваю свої очі і бачу темряву. Мій чорно-білий поганий сон. Крики мами: «Григорію, Дарино, прокидайтеся! Збирайте речі, почалася війна!» Так швидко я не збирався ніколи. Паралельно читаю новини, намагаючись зрозуміти, що відбувається і чи можливо таке взагалі. Щаслива країна в одну мить перетворюється на темряву, крізь яку лунають страшні звуки сирени, плач дітей та жінок, вибухи.

Зібравши все найнеобхідніше, ми стрибаємо у машину і мчимо. Мчимо в невідомість. Попереду довгий шлях. Та чи про такий шлях я мріяв? Вони нищать його. Мої зруйновані мрії, навчання, спокій рідних, друзі, які розбіглися по усьому світу.

На жаль, нічні страхи частішають, наступний сон саме такий, хоча початок його майорів жовто-блакитними фарбами, бо він про мого брата Сашка, про сильного та сміливого воїна, який нині боронить нашу рідну неньку Україну. Про молодого хлопця, який повинен був проживати найкращі роки свого життя, одружитися, виховувати діточок, до речі, він про них дуже мріє, будувати свій щасливий шлях.

Проте у цьому місці фарби різко змінили свій  колір.

Його позицію [на фронті] та сусідні продовжували обстрілювати вже не одну годину. Вони трималися. Не буду описувати усі деталі того жахливого дня. Друг Сашка загинув. Сашко вижив, отримавши незначні поранення.

Закриваю очі і молюся за тебе, мій братику, аби у тебе все було гаразд.

Кожного дня сни змінювали свої барви від чорно-білих про жахи війни, горе, біль, втрати до кольорових, коли на іншому кінці дроту лунав голос від тата: «У мене все гаразд. А як там мама та сестра?

Ти пам’ятаєш, що тепер на твої плечі покладена чоловіча відповідальність за наших любих жінок?»

Моя історія – непростий шлях підлітка, якому довелося дуже швидко подорослішати, навчитися приймати важливі рішення, стати сильним плечем підтримки для своєї родини.

Я навчився бороти відчуття страху та тривожності, подолав відчай та недовіру до інших.

Моєму поколінню судилося проживати жахливі реалії війни, ніби нічний кошмар про жахливе лихо, про понівечені долі, про знищені мрії та надії. Проте у цій темряві є також місце для сили, відваги, витривалості людей, які продовжують боротися за майбутнє своєї країни.

Війна змусила нас прокинутися, переосмислити сенси життя, почати бачити та цінувати донині звичні речі, усвідомити цінність кожної миті.

Ці 1000 днів випробування  стали часом перезавантаження. Незважаючи на біль і втому, люди знаходили в собі сили підтримувати один одного, допомагати тим, хто потрапив у біду. Люди об’єдналися у боротьбі за краще майбутнє.

Ми – покоління, яке об’єднало важкі часи, подолавши втрати, біль та страждання. Ми крокуємо своїм шляхом до миру та перемоги.

«Ми покоління тих, кому болить, тих хто не мовчить»