Лєсовицький Ігор, 9-б клас, Харківський ліцей №74

Вчитель, що надихнув на написання — Коновалова Марина Валентинівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни. Для когось це просто цифра, але для мене — це тисяча днів, що назавжди змінили моє дитинство. Коли все почалося, мені було лише 12 років. Тоді я ще не розумів, як війна може змінити життя, але пам’ятаю той день, коли дізнався про перші вибухи.

Дорослі говорили тихо, намагаючись приховати тривогу, але навіть мені стало зрозуміло, що відтепер усе буде інакше.

Перші дні війни були схожі на страшний сон. Я звик прокидатися без думок про небезпеку, але раптово світ змінився. У новинах більше не було історій про подорожі чи спортивні змагання, а лише про бої та руйнування. Сирени, що лунали вночі, ставали новою реальністю, від якої не сховатися. У кожного з нас, і навіть у таких підлітків, як я, виникли запитання: “Що далі? Що робити? Як жити?”.

З часом я навчився бути спокійним, бо побачив, як мої батьки намагаються бути сильними. Вони пояснювали, що потрібно захищати наш дім, наш народ, і що Україна не зламається.

Це було важко зрозуміти, але я почав бачити, що кожен з нас має свою роль у цій боротьбі.

Навіть у такому юному віці можна допомагати: збирати речі для тих, хто потребує допомоги, підтримувати друзів, а найголовніше — бути надійною опорою для своєї сім’ї.

Час ішов, і наступні дні й місяці війни перетворили мене й інших дітей, які росли у цих умовах, на нове покоління. Ми стали дорослішими, ніж багато хто міг би подумати. Були моменти, коли не хотілося нічого, лише спокою та тиші, але ми навчились бачити силу у спільності, у підтримці одне одного. Кожен маленький крок, кожен знак турботи ставав для нас чимось важливим. Це були не просто вчинки, а наша форма опору та віри в перемогу.

Війна дала мені розуміння цінності життя й того, як важливо мати поруч людей, на яких можна покластися. Я почав більше розуміти й цінувати своїх батьків, які показали, що таке справжня сміливість. Я бачив, як вони жертвують часом і силами заради нашого спокою, заради мого майбутнього. Це навчило мене відповідальності: я більше не міг думати лише про себе, і це змусило мене зростати морально й емоційно.

Кожен день, прожитий у війні, приніс новий урок. Я зрозумів, як важливо мріяти про майбутнє навіть якщо навколо хаос. Мої мрії змінилися — тепер я хочу бачити нашу країну мирною, незалежною, з людьми, які цінують свою свободу. Боротьба за нашу свободу стала частиною мого життя, і я знаю, що це не просто дорослі слова. Я бачу людей які віддають своє життя заради спокою інших, і це викликає в мене гордість і шану.

Тисяча днів війни навчили мене не здаватися. Я усвідомив, що навіть у найважчі моменти потрібно йти вперед, цінувати кожну хвилину миру й робити все, щоб наблизити перемогу. Війна не забрала в мене мрію, вона лише змінила її. Тепер я мрію про мир і відчуваю гордість, що ми, українці, маємо таку силу й рішучість.

Цей шлях ще не завершений, але я знаю, що ми не самі, що разом ми зможемо здолати все. Ми пройшли через багато труднощів, і кожен з нас став сильнішим. Ми — покоління, що виросло на війні, і наша сила в тому, що ми цінуємо свободу і готові за неї боротися. Тепер я впевнений, що ця боротьба завершиться нашою перемогою. І коли настане цей день, я знатиму, що пройшов цей шлях з честю, що зробив свій внесок, і що ми вистояли разом.

Слава Україні!!!