Прокопенко Поліна, 2 курс, Нікопольський фаховий педагогічний коледж

Вчитель, що надихнув на написання — Пеліван Антонія Дем'янівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Так швидко плине час, вже минуло 1000 днів з того часу, як росія почала повномасштабну війну проти України.

Щодо, конкретно, мене, можу сказати, що я маю прекрасне життя, не дивлячись на те, що щодня чую обстріли в рідному Нікополі.

Слід цінувати кожну мить життя, я не можу поставити його на паузу і почати насолоджуватись ним лише тоді, коли війна закінчиться. До всього можна звикнути і тому з часом я стала абсолютно нормально сприймати вибухи.

Мій батько у перші тижні війни добровільно вступив до лав ЗСУ, майже відразу його відправили на «нуль».

Коли ми спілкуємося по телефону, він ніколи нічого страшного про війну не розповідає. Мої батьки дуже фільтрують те, що говорять мені і сестричці, аби ми не хвилювались. І ми їм вдячні за це, думаю — це правильно.

Мені здається, я навіть стала сильніша, завдяки війні.

Мій тато навчив мене користуватися турнікетом, а також я досить уважно слухала лекції з медико-санітарної підготовки, тож тепер можу надати першу медичну допомогу за необхідності.

Крім того, моя молодша сестра досить травматично сприймає вибухи та в мене добре виходить її заспокоїти або відвернути увагу на щось інше.

Дуже гірко і тяжко, коли читаєш у новинах про жертви обстрілів або про загиблих воїнів ЗСУ. Як і всі, я б дуже хотіла, аби війна якомога швидше закінчилась. Проте я не сподіваюсь на те, що це станеться найближчим часом. На мою думку, краще вже нічого не очікувати, щоб потім не розчаровуватись.

Головна ідея, яку я б хотіла донести, не дивлячись ні на що — можна жити чудове життя! Іще: так, війна це погано, але людям немає причин робити з цього трагедію. Що може поганого статися через війну? Смерть близьких людей, руйнування власного будинку, окупація рідного міста — це все можна пережити, так перший час буде важко, але потім можна пристосуватися. Ще одне, що може статися — власна смерть, але тут нічого не вдієш.

У висновку хочу сказати, що попри війну та щоденні загрози, важливо зберігати здатність радіти кожній миті, сприймати труднощі як досвід і ставати сильнішими. І навіть усвідомлюючи всю серйозність можливих втрат, вірити у краще майбутнє!