Із чого почалася війна? Ми були в гостях у Краматорську і зранку не могли звідти виїхати. Потрапити до Костянтинівки було важко, автобуси були обстріляні.

Тут, у Костянтинівці, уже стояли блокпости. Це був травень 2014 року.

Під час обстрілів Костянтинівки ми сиділи вдома два тижні, поки все не закінчилося. Це все було неусвідомлено, мені було 18 років. Переважно всі хвилювалися, через страх хотіли звідси виїхати. Проте всім було шкода все кидати, адже тут і майно, і сім’ї. У більшості не було можливості виїхати.

Коли я навчалася в Краматорському технологічному технікумі (з 2019 року Краматорський коледж технологій і дизайну), заняття проходили в гуртожитку. Ми сиділи на останній парі й почули сильний вибух. Так як я з Костянтинівки, попросила, щоб мене відпустили раніше. Мені потрібно було дістатися додому, оскільки я їздила на навчання щодня. Мене не відпустили, і буквально через півгодини почалися сильні вибухи.

Війна дуже сильно вплинула на повсякденний побут. Була комендантська година, спочатку дозволяли до 10, а потім до 9 вечора виходити. Часто не було ні питної, ні технічної води, потім її почали привозити сюди цистернами.

І зараз не зрозуміло, що буде далі, почуваєш себе в підвішеному стані. Про безпеку немає й мови, оскільки Горлівка поруч.

Мрію, щоб це все закінчилося, і Донецька область почала розвиватися, тому що переїжджати не хочеться, тут родичі.

Із появою дитини зовсім по-іншому на все дивишся. Якщо раніше не було страху, то зараз він з’явився. Ми почали простіше ставитися до життя. Навчилися ні про що не думати, а коли починаєш думати, то страшно стає. Навчилися не читати новини, щоб не звертати уваги на все.