«Ми почали більше цінувати життя»

Досі залишився страх, воєнні дії на Донбасі не припинилися, є боязнь їх повернення.

Війна для мене почалася, коли за вікном утворилася воронка. Коли були події у Слов’янську, у нас якось було ще тихо. А коли гримнули перший раз, звичайно, тоді було вже... Тоді довелося звільнитися з роботи, тому що транспорт не їздив. Було моторошно й дуже страшно перестрибувати через калюжі крові. Коли по місту їздить військова техніка – цей стрес у нас залишився. Ми, звичайно, намагаємося це не обговорювати.

Я 15 років пропрацювала в торгівлі, але довелося все залишити та змінити спеціальність, пішла працювати в лікарню.

Без відомих причин гинуть мирні невинні люди, зокрема і діти.

Безумовно, життя і раніше було цінністю, але зараз почали більше його цінувати. Як і дружбу, і згуртованість. Коли в багатоквартирному і багатодітному дворі залишилося всього троє дітей і кілька дорослих, то звичайно, тоді якось більше згуртувалися та здружилися.

Хотілося б усе забути, але воно все одно згадується. Напевно, таке не забудеться. Нікому висловитися, хіба що з мамою іноді згадуємо те, що довелося пережити...

Ми намагалися спокійно пояснювати все дітям. Але коли були в натовпі в бомбосховищі, там, звичайно, було нестерпно перебувати. У людей була паніка, істерики, сльози, крики, стогони... Тому ми обладнали для сім’ї місце у своєму підвалі.

Зараз ми спокійно можемо пересуватися вулицями, не побоюючись ні за що.