У 2014 році ми виїхали в Закарпатську область. Там живе моя мама, так ми стали переселенцями. Прожили там два роки, але повернулися в Авдіївку. Тут було дуже багато проблем, будинок розікрали. Старша донька з чоловіком живуть на квартирі, у них розірвало опалення, газ – усе.
Ми проживаємо тут із 2016 року. 14-й рік ми тут не жили, тому не чули цих жахів. Усі говорили, що тут дуже страшно стріляють. Тому ми і не поверталися. У 2016 році приїхали, газу не було. Іноді пропадає світло й вода. Важко, звичайно, але жити якось треба.
У лютому 2017 року був влучання в п’ятий поверх, у нас вилетіло все скло. У залі й на кухні нам вставили скло, а на балконі ні. Ми зимували з розбитим балконом. Спокою немає, звичайно, тому що ми чуємо досі. Слава Богу, що вже немає прильотів у саме місто, але десь по околицях дуже добре чутно.
Буває нормально, але коли гроза або починають стріляти, діти починають кричати.
Хочеться вже спокою, щоб як раніше ходити на роботу, повертатися додому й не боятися за дітей. Швидше б усе заспокоїлося, щоб продовжувати нормально жити.
.png "Він був справжній герой")
.png "Привезли Катю додому, поховали в садку")
.png "Імена")
