Карпов Сергій, здобувач освіти Лисичанського гірничо-індустріального фахового коледжу, м. Черкаси

Вчитель, що надихнув на написання есе — Лазарєва Альона Володимирівна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Коли я думаю про 1000 днів війни, це наче нескінченний відрізок часу, який водночас став лише короткою главою в нашій історії, але і змінив її назавжди.

Ця війна увійшла в моє життя раптово, як і в життя мільйонів українців. Вона змінила мої плани, змусила переглянути пріоритети й усвідомити, наскільки крихке життя.

Це есе — мій особистий шлях, відбиток боротьби, переживань і, водночас, надії.

Спочатку був страх.

Мені важко було усвідомити, що руйнується все, що я вважав незмінним. Моє рідне місто зазнало ракетних обстрілів, і мені здавалося, що зникло все те, що складало моє «вчора».

В перші дні війни я дізнався, що таке справжнє єднання людей. Сусіди допомагали один одному, навіть коли самі мали мало.

І це була перша зміна у моєму сприйнятті світу: людяність може бути настільки ж безмежною, як і жахи війни.

З часом страх змінився на рішучість. Я почав брати участь у волонтерських заходах, збирати допомогу для тих, хто на передовій. Мені здається, що це й було моє пробудження. Я зрозумів, що не можу просто сидіти склавши руки.

Кожна маленька дія мала значення, кожен внесок ставав ще однією цеглиною в нашу перемогу.

1000 днів війни змінили мене як особистість. Це не просто дні страху та втрат, а й період, коли я знайшов справжню цінність родини, друзів і своєї країни.

Я навчився бути сильнішим і вірити в майбутнє, попри все. Хоча війна й досі триває, я впевнений, що Україна переможе, а разом з нею переможуть і всі, хто залишився вірним своїм ідеалам.

Кожен з нас має свій шлях, і мій шлях у цих 1000 днях війни був складним, але водночас наповненим надією та вірою.

І я знаю, що коли ми озирнемося назад, ми побачимо не тільки руїни, а й силу, яка дозволила нам подолати всі труднощі та збудувати нову країну — сильнішу, мудрішу та єдину.