Мамедова Таісія, учениця 9 класу Сніурівського ліцею №1 Снігурівської міської ради Баштанського району Миколаївської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Дробенчук Ольга Володимирівна

«Війна. Моя історія»

Я жила звичайним життям, ходила до школи, гралася з друзями. Значення слова війна я знала тільки зі словника. Одного разу життя моєї родини змінилося. 24 лютого 2022 року почалась повномасштабна війна в Україні . Прийшла вона й до мого маленького містечка Снігурівка.

25 лютого 2022 я пішла зустрічати свого брата та його дівчину. Дорогою побачила багато ворожої техніки. Увечері всією родиною зібралися повечеряти. Раптом почули гучні вибухи у вікно. Ми побачили, як літак скидував бомби на блокпост, який знаходився недалеко від нас. Ми спустилися до підвалу ,там було дуже холодно. Вирішили загорнутися в ковдри. Я думала,що це був найстрашніший день в моєму житті, але помилялася. Далі було ще страшніше. Почались обстріли. Уламками від снарядів перебило дроти - зникло світло, а потім і вода. Доводилося пити з криниці та збирати дощову. З часом зачинилися магазини. Від акумуляторів ми заряджали телефони, адже так хотілося почути голос близьких. Мобільний зв’язок зник,але не скрізь. Ми ризикували життям , шукаючи місця, де можна було відновити мережу. Хвилювалися, що нас побачать орки та вб’ють. Вони не дозволяли телефонувати. Деякі люди виїхали з міста, а ми вирішили залишитися. Незабаром у мого дідуся забрали автомобіль, щоправда повернули через декілька тижнів , але вже розбитий.

Одного вечора в сусідський двір прилетіла смертоносна зброя. Вибуховою хвилею вибило вікна, з даху нашого будинку злетів шифер. Намагались все закрити плівкою. Так пройшло вісім місяців окупації, жахливих 8 місяців. Ми майже не виходили з підвалу тому, що весь час обстрілювали. Інколи мені здавалось, що ми не переживемо ці страшні дні тому, що ніхто не знав коли та де саме пролунають наступні вибухи. Було важко, але ніхто з нас не втрачав надії на краще.

10 листопада сміливі українські військові звільнили наше місто. Потрохи життя почало відновлюватися. Мені здається, що пережиті події дуже сильно вплинули на моє світосприйняття. Я навчилася розбиратися в людях. Зрозуміла , що життя дароване нам лише раз, що треба цінувати кожну хвилину ,проведену з близькими та друзями. Адже справжніх друзів так мало . Я з впевненістю можу сказати кожному : « Любіть життя! Цінуйте тих, хто з вами поруч ,тому що іншого часу не буде”.