Валерія народилася в Донецьку й провела там дитинство - до того моменту, коли війна вперше увірвалася в її життя. Їй було всього 16, коли вона з подружкою, налякана виглядом танка на вулиці, бігла додому. За тиждень родина евакуювалася до Полтави, буквально в останній день, коли це було можливо. Вона вірила, що більше ніколи не доведеться пережити щось подібне. Але 2022-й приніс нову хвилю болю й страху - перший тиждень повномасштабної війни Валерія просто плакала. А потім зібрала себе в кулак: повернулася до роботи, почала донатити й будувати навколо себе звичне життя у незвичних умовах. Вона живе за принципом: робити те, що в її силах, і приймати те, що змінити не може. І мріяти – про мирне життя у мирній країні.