Аліна - полтавчанка, яка до останнього не вірила, що війна може постукати в її дім. Пам’ятає атмосферу тривоги, стиснуті серця й порожні вулиці на початку російського вторгнення. А потім - усвідомлення: потрібно жити, як би не було страшно. Найгірший спогад - ворожий приліт по інституту зв’язку. Вона була в іншому кінці міста, але вибух здався таким близьким, що здригнулася вся Полтава. Тоді загинуло багато людей, і з’явилось страшне відчуття - війна зовсім поруч. Та попри все дівчина впевнена: життя не можна ставити на паузу. Треба жити, працювати, діяти - і робити своє, щоб майбутнє було світлим.