Я з міста Первомайська, яке вже понад десять років в окупації. Коли у 2014 році наше місто окупували, ми переїхали до Бахмута. 

Я прокинулася о п’ятій ранку, пішла до матусі. Вона теж була шокована, бо якраз перші вибухи лунали. Ось такий ранок був. Ми пішли до магазину, купили продукти, потім – до банкомата. Людей було дуже багато. 

Ми виїхали з Бахмута 8 квітня всією сім'єю: я, тато, мама. Ще були наші тварини: кіт та собака. 

Собака в нас був дуже великий. Коли ми приїхали до Дніпра, нам було нікуди взяти такого пса, тому його поселили в притулку. 

А потім ми знайшли дім, у який можна було взяти своїх тварин, і нашого пса перевезли до нас. Він прожив шість місяців у притулку. Мене шокували наші переїзди з різних домівок. Я щоразу звикала до нової хати, а потім ми переїжджали в інше місце. Починалася війна, і ми знову переїжджали. 

Я не пам'ятаю, бо коли ми з Первомайська виїжджали. Мені було сім років, я була ще маленька. А зараз, коли почалась повномасштабна війна, це було складно. Мені було дуже страшно, тому що я не знала, чи повернуся знову додому. Мої батьки теж це дуже погано перенесли, бо тяжко щоразу переїжджати.

Я знайомилася з різними людьми вже тут, у Дніпрі. З різними людьми, до яких, якщо потрібно, можна звертатися. Були моменти гарні.

Мрію, щоб Україна розквітла, і все було гарно – так, як і до війни. І щоб були різні проєкти щодо відновлення країни.