24 лютого Ольга прокинулася з поганим передчуттям. Вона ще не знала, що почалася війна, але внутрішній голос повторював – буде біда.

Ніхто навіть уявити не міг, що Бахмут зітруть з лиця землі. Навесні Ольга ще намагалася садити город. Її діти постійно ховалися у підвалі, там спали і намагалися вчитися.

Коли снаряди вибухали зовсім близько, у підвалі починала сипатись штукатурка. Без заспокійливих препаратів було неможливо жити. У чоловіка Ольги виявили онкологічне захворювання. Після цього родина Чабан наважилася евакуюватись.

У селі Київської області вони нарешті згадали, що таке цивілізація, а діти почали по-справжньому посміхатися.