Я мешканка міста Оріхова. Працювала інженером-конструктором на заводі. Роботи мої брали участь у виставках, є в музеях. 

Перед 9 травня був дуже сильний обстріл Оріхова. Дуже погіршилось здоров'я, і я вирішила, що іншого виходу, аніж залишити Оріхів, у мене немає. Були сильні руйнування, відкривались вікна і двері від вибухової хвилі. Я не могла ризикувати здоров'ям, тому змушена була виїхати до Запоріжжя. Мене прийняли добрі люди, я їм дуже вдячна. Думала, що виїду ненадовго, але довелося затриматись. 

В Оріхові аптеки не працювали, пенсію я не могла отримати. Здебільшого все було зачинене. Працював тільки базар і деякі магазини. Просила знайомих, хто їхав по справах у Запоріжжя, привезти ліки. 

Коли я перебувала в Оріхові, то отримувала гуманітарну допомогу щотижня. Тут, у Запоріжжі, за гуманітаркою черги великі, місто для мене незнайоме, тому наразі нічого не отримую. Тут високі ціни і рух, для мого віку це важко. 

Я трохи пам'ятаю Другу світову війну. У порівнянні з тією війною, ця - просто жахлива. 

Моя квартира постраждала від уламків. 

Очікую на Перемогу, сподіваюсь, вона скоро буде. Мрію повернутися додому в Оріхів, у свою квартиру.