Під час постійних обстрілів бомбосховище заводу врятувало життя сім’ї Ірини Валеріївни

Я була вдома у Маріуполі, коли дізналась, що почалась війна. Згодом у нас зникло світло, а через чотири дні після початку війни, ми приготували їсти й поїхали у бомбосховище ММК імені Ілліча.

Ми були шоковані, що росіяни почали бомбити заводи.

Води у бомбосховищі у нас було вдосталь, їжу спочатку брали вдома, а потім купували продукти в єдиному на пів міста магазині, який працював. Потім з керівниками цеху ми відкрили столову, де один раз в день готували їжу на багатті.

Двадцять третього березня ми виїхали з Маріуполя в Польщу. На жаль, зять не дозволив вивезти онука, тому вони залишились у знищеному Маріуполі.

На підконтрольній території України нас зустріли наші воєнні й дали нам воду.

Зараз я без роботи, до війни працювала машиністом конвеєра на заводі. Планую піти працювати продавчинею.