«Незламна_Я»: як херсонські переселенки створили простір сили для жінок у Радомишлі.
В Радомишлі, Житомирської області, народився хаб «Незламна_Я» — місце, де жінки, які переживають війну, відбудовують себе, знаходять підтримку й силу жити далі. Простір, ініційований командою громадської організації, яку ще у 2015 році заснували викладачі з Херсона, нині став символом витривалості та спільної дії.
Одна з ініціаторок цього хабу — Людмила Абсава, викладачка, громадська діячка, переселенка. Її особиста історія — це історія втрати, болю, але й надлюдської сили.
«У 2022 році ми виїхали з окупованого Херсона. Тоді мені здалося, що все життя залишилося там, під російським прапором, який я побачила над Каховкою вже 24 лютого», — згадує Людмила.
Після перших тижнів шоку вона ще намагалася залишатися вдома, бо була впевнена: все це триватиме не більше ніж місяць. Як би ж тоді знала, як помилялася.
Акції спротиву, на які виходили мешканці Херсона, ставали все більш небезпечними. Люди зникали. Волонтерів вивозили в підвали. Одна з близьких подруг Людмили — активістка, вийшла на мітинг і була підстрелена в ногу. Тоді стало зрозуміло — чекати більше не можна.
«Ми виїжджали трьома машинами, — розповідає Людмила, — з дітьми, з мінімумом речей, з серцем, повним тривоги. І лише тоді, коли на блокпосту ми побачили український прапор, у нас навернулися сльози. Ми плакали, бо знали — ми на вільній землі».
Найболючішою виявилася втрата матері. Літня жінка залишилася на окупованому лівому березі, бо не захотіла виїжджати. Через пів року мати померла в окупації. Людмила не змогла потрапити на її могилу.
«Це — моя незагойна рана. Я вірила, що зможу повернутися через місяць, і тоді заберу її. Але часу не було. І тепер — відчуття провини. І гіркота», — говорить вона.
Попри особисту втрату, Людмила разом із колегами почали діяти у новому місті: провели десятки зустрічей із жінками, шукали підтримку, писали гранти. Так народився хаб «Незламна_Я».
«Це не просто місце — це наша душа», — говорить Людмила. Простір об’єднує жінок з різних регіонів України, здебільшого ВПО, багато з них — старшого віку. Тут вони не тільки знаходять підтримку, а й мають змогу реалізовувати себе. У хабі проводять майстер-класи, психологічні тренінги, організовують зустрічі «Кава з подругами» — формат, який дозволяє жінкам відкрито говорити про пережите й зцілюватися словами.
Соціальний міні-коворкінг надає доступ до комп’ютерів, інтернету, техніки для друку — тут можуть працювати, писати документи чи просто вчитися. За шведським принципом — кожна ділиться тим, що вміє. А по сусідству — волонтерський штаб. По понеділках тут шиють для військових. «Найцінніше, що ми тут зробили — це об’єднали жіночу спільноту. Вони тут творять. Творять себе», — говорить Людмила.