До початку повномасштабної війни наше життя було звичайним: робота, навчання, родина, плани та мрії про майбутнє. Ми жили в Запоріжжі й навіть не замислювалися, наскільки цінними є прості речі — тиша, безпека, можливість спокійно працювати та навчатися.

Після 24 лютого 2022 року наше життя змінилося назавжди. Ми залишилися в рідному Запоріжжі, яке відтоді живе в умовах постійної небезпеки.

Я працюю викладачем у коледжі. Війна змінила й мою професійну діяльність. Довелося пристосовуватися до повітряних тривог, відключень електроенергії, дистанційного навчання та постійної невизначеності. Але я продовжую працювати, адже розумію, що навіть під час війни молодь має навчатися, розвиватися, мріяти та вірити у своє майбутнє.

Найважче для мене — бачити, як війна впливає на мого сина. Він навчається під звуки повітряних тривог і вибухів. Замість безтурботних шкільних років змушений переривати навчання через небезпеку, спускатися в укриття та чекати, коли можна буде повернутися до уроків.

Найстрашнішим періодом для нашої родини став час, коли ми дізналися, що наш батько, який перебував на війні, отримав поранення та потрапив у полон. Це були дні невимовного страху, болю та невизначеності. Ми не знали, що з ним, і щодня жили надією на його повернення.

Слава Богу, він залишився живим і повернувся з полону. Його повернення стало для нашої родини одним із найщасливіших днів за всі роки війни. Відтоді ми ще більше цінуємо кожну хвилину, проведену разом, і найбільше мріємо про мир та безпеку.

Мій син неодноразово був свідком обстрілів і прильотів у Запоріжжі, бачив їх на власні очі. Останнім часом ситуація в місті особливо небезпечна — вибухи та повітряні тривоги лунають майже цілодобово.

Попри всі труднощі, син залишається активним і товариським. Він легко знаходить спільну мову з однолітками, любить проводити час із друзями, відкритий до нових знайомств і командної взаємодії.

Найбільшим його захопленням є футбол, яким він займається професійно. Син регулярно тренується, бере участь у змаганнях і виступає у складі команди AEF. Футбол допомагає йому розвивати дисципліну, цілеспрямованість, уміння працювати в команді та долати труднощі.

Ми навчилися жити одним днем, цінувати кожну можливість бути разом і підтримувати одне одного. Тепер особливо важливими стали звичайні речі: спокійний ранок, можливість почути голос рідної людини та провести день без тривог.

Ми продовжуємо жити, працювати, навчатися та будувати плани, попри всі випробування. Я дуже хочу, щоб мій син та всі діти України мали можливість навчатися не під звуки сирен і вибухів, а під звуки шкільного дзвоника.

Ми віримо в Україну, у нашу перемогу та в те, що обов’язково настане день, коли слово «війна» залишиться лише в підручниках історії.