Починок Дар'я, 10-м клас, Шполянський ліцей №3

Вчитель, що надихнув на написання — Бабенко Тетяна Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

"Ми ніколи не будьмо братами , бо ми вільні люди , а вільні не коряться ." - Ліна Костенко . Тисяча днів війни . Тисяча днів болю , тривог і втрат . Важко усвідомити, що за цей час ти змінився назавжди . Для мене учениці 10-клас , це час, коли безтурботне дитинство перетворилося на постійну боротьбу за надію, за віру в завтрашній день . Що таке війна? Для когось , це слово лише стрічка новин , але для мене і мільйонів українців це кожен день нашого життя.

Моє місто, на щастя, не зазнало руйнувань, але це не робить нас невразливими. Щодня ми живемо зі страхом за рідних, друзів, сусідів. Щоденні повідомлення про нові обстріли , про загиблих батьків, синів, матерів стають частиною нашого буденного життя. Кожен звук сирени стискає серце, і кожен день сповнений тривоги. Ми не бачимо руйнувань, але відчуваємо їх у душі.

Тисячі людей втратили свої домівки, а ще тих , кого вони любили.

Я не можу забути, як одного разу ми з родиною кілька діб ховалися у підвалі під повітряної тривоги , сиділи в темряві, не знаючи, що буде далі.

Чи дійсно світ може дозволити таке ? Відповідь очевидна, але війна змушує нас сумніватися у справедливості. Цей страх і несправедливість - вони поруч із кожним українцем.

Тернистий шлях, який ми приходимо, змушує мене замислитися над тим, що означає бути сильною. Ні, це не про фізичну силу , це про силу духу. Війна змусила нас зібрати всі свої сили , боротися не тільки за виживання, а й за свою душу. Як влучно колись сказав Вʼячеслав Чорновіл: " Україна починається з тебе ". І це правда . Кожен з нас - маленька частинка великої країни , і те , що ми робимо , як ми живемо, як боремося , впливає на майбутнє нашої держави.

Я багато разів ставила собі питання: чому я повинна жити в такій реальності?

Мої однолітки в інших країнах говорять про мрії, майбутні професії, але ми тут говоримо про те, як дожити до наступного дня.

Проте навіть у таких обставинах, у нас є надія. Коли читаю новини про героїзм наших захисників, які рятують мирне населення, коли бачу , як люди допомагають один одному, розумію: ми не зламаємося .

Тисяча днів війни вчить нас цінувати кожен момент, кожну людину поруч. Ми, молодь, стали дорослішими за ці дні, попри біль та втрати, ми віримо в краще майбутнє. Я мрію, що одного дня на нашій землі знову запанує мир. Що більше не будемо чути звуки сирен, що діти знову будуть гратися на подвірʼях , а не ховатися в підвалах.

Ця війна змінила нас усіх, але не зламала . Ми вистоїмо, бо ми сильні, ми разом. І попри всі втрати, ми будемо боротися за своє майбутнє, за нашу свободу, за нашу Україну.