Багато хто впевнений, що материнство й кар’єра – речі несумісні. Я ніколи не ставила питання ребром – я і любляча мама, і професіонал своєї справи. Щоправда, віднедавна змінила не тільки місце проживання, а й профіль своєї роботи.

Ми з чоловіком сказали собі – ми не жертви, не біженці, а просто змінюємо своє життя на краще. І якщо трапився такий непередбачений поворот подій, значить нам треба щось у своєму житті змінити та якось по-іншому ставитися до того, що було раніше. Тому переїзд із Донецька до Києва сприйняли як новий виток свого життя.

У Донецьку я 7 років керувала власним агентством подій «Venezia». Спочатку наша команда організовувала весілля, із часом спектр послуг розширився до приватного й корпоративного напрямків. Клієнтами агентства були досить великі компанії Донецька – готелі, банки, автосалони тощо.

Бізнес зростав і розширювався. 2014 рік обіцяв бути хлібним: графік роботи був розписаний на багато місяців наперед. Але з початком подій на Майдані в Києві клієнти один за одним почали скасовувати заплановані свята й заходи. Ситуація в країні нагніталася, і я розуміла, що треба щось змінювати, тому що роботи з кожним днем ставало все менше і менше.

Про переїзд до іншого міста ми замислилися, коли в Донецьку почалися заворушення. А мені не можна було хвилюватися, адже під серцем я носила другого синочка.

Із Донецька я, чоловік і син виїхали 11 липня 2014. Я тоді була на 8 місяці вагітності. Рішення про переїзд було прийняте ще в середині червня, уже тоді було зрозуміло, що ситуація в місті буде тільки погіршуватися. Обирали між двома містами – Дніпропетровськом і Києвом. Прив’язка була до роботи чоловіка. Зрештою ми опинилися в столиці. Тут же 11 серпня народився синочок Ярослав.