Мені 31 рік. У мене є дружина і четверо дітей. Була ще одна донька від першої дружини, але вона померла у віці двох років. Ми виїхали з Василівського району Запорізької області в Запоріжжя.
Про початок війни я дізнався від сестри, яка мешкала в Мелітополі. Ввечері 24 лютого наше село вже було окуповане.
Неподалік від нашого будинку розірвався снаряд – вікна розлетілися по всіх кімнатах. Діти злякалися. Після того ми виїхали.
Нас вивезли на мікроавтобусі. У Запоріжжі зустріли волонтери. У нас було таке відчуття, ніби ми вирвалися з пекла. Ми не тільки одяг, а й документи не встигли взяти. Довелося відновлювати їх.
Ми отримуємо матеріальну допомогу й продуктові набори, але все рівно хочеться додому. Сподіваємося, що до літа війна закінчиться.
Мрію, щоб діти виросли в мирній країні й жили в достатку. Щоб Україна процвітала й стала незалежною.
