Смирнов Глеб, 11 клас, КЗО "Нікопольський професійний ліцей" ДОР

Вчитель, що надихнув на написання есе — Канищева Інна Василівна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Слово «війна» ми чуємо з дитинства, але її реальність завжди залишалася десь далеко. Сьогодні війна — це частина нашого життя, частина нашого повсякдення. Тисяча днів війни — це не просто три роки, це проміжок часу, який докорінно змінює твоє життя, перетворює звичайні дні на випробування і змушує відкрити в собі те, про що ти ніколи не підозрював.

З перших днів війни мене, як і багатьох інших навколо, охопив страх. Стабільність вчорашнього дня зникла, на зміну їй прийшли тривога і хаос.

Мене оточували зруйновані будівлі та люди, які покидали свої домівки. Перші місяці були надзвичайно важкими. Здавалося, що кожен з нас опинився в пастці, з якої немає виходу. Але посеред цього страху і відчаю з’явилося нове, раніше невідоме світло. Це був мій перший крок на шляху воїна.

Минали дні, і з кожним днем ставало все зрозуміліше, що я не можу сидіти склавши руки. Війна — це випробування для кожного, і мій шлях на цій війні полягав не лише в подоланні страху, а й у пошуку шляхів допомоги іншим. Я почав займатися волонтерством, допомагати людям, які потребували їжі, одягу та медикаментів. Кожна маленька дія, кожна зустріч з людьми, які втратили все, робила мене сильнішим.

У цих ситуаціях здавалося, що я віддаю більше, ніж отримую, але насправді це давало мені сили йти далі.

Тисяча воєнних днів — це тисяча уроків. Перш за все, я навчився цінувати мир і прості речі, які до війни здавалися такими буденними. Я навчився бачити красу в ранковому сонці і цінувати кожен новий день. Я навчився терпінню, смиренню і, перш за все, любові до своєї країни. На війні не має значення, якою людиною ти був раніше. Єдине, що має значення — це те, як ти поводишся, коли вся система руйнується і ти залишаєшся тільки з собою і тими, хто тебе оточує.

За ці тисячу днів війни я зрозумів, що таке людяність. Були люди, які допомагали мені в найважчі моменти, які ділилися зі мною останніми харчами, які підтримували мене своїми словами і вчинками. Ця підтримка, цей людський зв’язок — це те, що підтримувало мене навіть у найгірші моменти.

Якою б не була наша роль у цій війні, ми всі стали вільними духом воїнами, які виборюють право на життя, щастя і мирне небо над головою.

Озираючись назад на останню тисячу днів, я розумію, що цей шлях був сповнений болю і втрат, але він також дав мені нові сили і можливості. Це була важка, але важлива боротьба, яка змінила мене назавжди. Я не знаю, коли ця битва закінчиться, але цей досвід залишиться зі мною на все життя як нагадування про те, що навіть у найтемніші часи ми можемо знайти світло, і що ми ніколи не повинні втрачати надію, як би важко це не було.

Через ці випробування кожен з нас навчився бути сильнішим. Сусіди стали друзями, незнайомі люди — союзниками. Війна об’єднала нас, змусила по-іншому подивитися на життя і нагадала, що таке справжня солідарність.

Ми навчилися працювати разом і підтримувати один одного, навіть якщо раніше були чужими. Ця єдність, це братерство — це те, що залишиться з нами ще довго після перемоги.

Зараз, коли ми продовжуємо наш шлях, ми відчуваємо, що є не лише свідками історії, але й її творцями. Кожен день, кожен вибір, кожна маленька дія стає частиною великої картини. Ми не просто чекаємо на мир — ми наближаємо його своїми зусиллями та бажанням змінити майбутнє. Ця тисячоденна війна — це мій шлях зростання, мій шлях як людини, мій шлях до глибшої віри в силу нашого народу.