Ми з дружиною жили в селі Копані Запорізької області. Місяць провели в окупації, а потім виїхали до Запоріжжя.

Про початок війни я дізнався на роботі. Третього березня зникло світло, дещо пізніше – газ. Були обстріли. А коли прийшли окупанти, взагалі стало неможливо жити. Ми не почувалися господарями у своєму домі: російські військові приходили й забирали все, що їм хотілося. Поцупили автомобіль. Намалювали на ньому літеру Z і їздили по селу. 

Окупанти дивувалися вбиральні й водопроводу у сільських будинках, освітленню вулиць. 

У нас було багато консервації. Загарбники забрали її. Ми їздили в інші населені пункти по муку й макарони. Пекли хліб. 

Ми довго не зважувалися на від’їзд. У нас була корова, телята, свиня, кури. Коли увірвався терпець, хотіли розпустити їх, однак люди, які залишилися погодилися забрати до себе. Дещо продали за копійки. Втратили все, що наживали тяжкою працею.

Ми перетнули шість російських блокпостів. Коли доїжджали до нашого, позаду пролунали вибухи – під обстріл потрапила колона з Маріуполя, що їхала за нами. Ми зупинилися в родичів у Запоріжжі. Я захворів, тому поки що не можу знайти роботу. 

Хочемо, щоб Україна якнайшвидше здобула перемогу. Я безробітний. Дружина – пенсіонерка. Ми не можемо орендувати квартиру. Знайшли тимчасове житло на теплий сезон, а як настануть холоди, не знаємо, що робити.