Під час страшних бомбардувань Харкова Інна з дитиною п’ять днів провела в підвалі. Звідти вони і виїхали, навіть не заходячи додому

Мені 30 років. Жила в Харкові з чоловіком і дитиною. Ми були вдома. Я прокинулася до дитини і почула страшні вибухи. Ми їх побачили з вікна, а ще побачили багато пташок, яких вбило хвилею. Протягом дня мій чоловік, бабуся і дідусь пішли на роботу, а ми з дитиною збирали речі.

Від сильних вибухів ми ховалися в підвалі. Там було дуже багато наляканих людей. Ми відчували всі ці вибухи. Було дуже гучно, ми майже чотири ночі не спали. Було дуже важко, мені здавалося, що все вибухає прямо під нашим домом. 

Довго був страх, з яким ми і виїжджали. Спочатку ми боялися виїхати, а потім почалися фінансові труднощі. 

Був страх, що не вистачить харчів, води. Але прямо такого, щоб нам чогось не вистачало - то не було, нам Фонд Ріната Ахметова допомагав, ще деякі фонди допомагали. Було важко, але не критично.

Ми п’ять днів були там у напрузі: не могли спати, поїсти нормально не могли, тому ми вирішили виїхати. Не взяли з собою майже нічого - я навіть не заходила додому, виїхала прямо з підвалу. Тільки чоловік зайшов - забрав нашу кішку, і ми поїхали.

 Їхали ми швидко, було на дорозі пусто. Ми все зробили правильно, тому що вже наступного дня на Харків був авіаналіт.

Одна з ракет впала прямо біля нашого дому – у нас вилетіли вікна. 

Коли підірвали ОДА, то ми вже виїхали. 2 березня були великі корки, але ми вже доїхали до Полтави і перебували там.

Зараз вже немає якогось страху чи стресу. Звісно, в мене була там і панічна атака, було дуже страшно, але зараз такого вже немає.

Ми хочемо, щоб війна якнайшвидше закінчилася і настала наша перемога. Зараз я активно навчаюсь: хочу здобути нову професію, віддалену. Я хочу працювати і жити в своїй країні. Я не хочу виїжджати. Думаю, що після перемоги повернеться багато різних компаній і буде багато пропозицій щодо роботи.