Мені 61 рік. Маю чоловіка й сина. Син – інвалід другої групи. У нього невиліковна хвороба. Ми мешкаємо у селі Нікопольського району Дніпропетровської області.
Зранку 24 лютого прилетіла ракета. Ми навіть не відразу зрозуміли, що то була ракета. Думали – літак низько пролетів.
Ми злякалися. Ночували у підвалі. З нами були сусіди з двома маленькими дітьми.
Я дуже злякалася за своїх рідних, особливо за сина. У мене близько місяця була депресія. Довелося лікуватися.
Чоловік став безробітним. Підприємство, на якому він раніше працював, припинило свою діяльність.
Живемо в постійній тривозі, тому що неподалік знаходиться атомна станція. Хочеться, щоб війна швидше скінчилася. Хочеться миру.
