Стрижак Владислава, 11 клас, Харківський ліцей № 24 імені І. Н. Питікова

Вчитель, що надихнув на написання — Сондей Світлана Михайлівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни — це час, який змінив мене і мою країну. Коли війна тільки розпочалася, я була восьмикласницею, і світ здавався таким зрозумілим і передбачуваним. Я, як і інші мої однолітки, ходила до школи, гуляла з друзями, мріяла про майбутнє. Але в один момент усе змінилося. Війна! Вона прийшла до нас, увірвалася в наше мирне життя - і ці 1000 днів стали моїм особистим шляхом — шляхом втрат, надій, страхів і водночас маленьких перемог.

Перші дні війни були дуже страшними. Я пам’ятаю, як ми сиділи вдома і не могли повірити в те, що відбувається. Телевізор був увімкнений постійно, і кожна новина приносила нові переживання. Я не могла зрозуміти, чому це сталося, як таке може статися взагалі? Мені здавалося, що все, що відбувається, просто якесь жахливе сновидіння, і ми от-от скоро прокинемося. І надалі все буде, як було донині…Моя сім’я також була розгублена.

Ми не знали, що робити. Але згодом зрозуміли: потрібно бути сильними. Мама почала збирати допомогу для наших військових, усе, що могла та вважала за потрібне.

А тато активно слідкував за новинами, щоб знати, як допомогти, як стати найбільш корисним. Хто, якщо не я?!

З часом війна стала частиною нашого життя. Так, твого та мого. Ми навчилися жити в умовах, коли не знаєш, що принесе новий день. Жили та виживали. Були моменти, коли здавалося, що все дуже важко та безнадійно. Але мене завжди підтримували батьки, друзі та вчителі. Вони казали, що потрібно вірити в краще та робити все, щоб допомогти нашій країні. Кожен зробив свій внесок в загальну справу. Було дуже важко зрозуміти те, що більше немає стабільності.

За 1000 днів війни мені дуже часто приходилось покидати рідну домівку та виїзджати в інші міста та країни.

Також було дуже важко змиритись з тим, що я, може, більше ніколи не сяду за парту у своїй рідній школі та не побачу своїх вчителів біля дошки, своїх, як тепер я визначила, улюблених однокласників, таких різних та безпосередніх. Адже враховуючи те, що ми живемо у прифронтовому місті, тут завжди буде небезпечно, і може статися, що ми не вийдемо на очне навчання. Як це сумно та прикро. Де ви, мої любі друзі-однокласники? Моральний стан був дуже важким, адже дуже складно усвідомити те, що життя не буде більше таким, як було …

Одним із найбільших уроків цих 1000 днів стало усвідомлення: як це важливо, як відповідально - допомагати іншим. Я бачила, як люди об’єднуються, щоб допомогти нашим військовим, переселенцям, тим, хто втратив свої домівки. Також я вирішила, що не хочу залишатися осторонь.

Разом зі своїми друзями ми почали збирати їжу, речі, ліки для переселенців. Брали участь у відкритті зборів задля допомоги нашим військовим. 

Мої близькі люди вступили на військову службу. Тепер вони – безстрашні воїни-захисники. Наснаги та мужності, відважним! Та бережи, Господь…

Їм була дуже важлива підтримка – і я всіма силами намагалась її надати. Це й давало мені відчуття, що я роблю щось корисне, що моя допомога важлива, вагома.Навіть у школі ми організовували збори для військових, малювали листівки та писали листи. Тут я дуже вдячна моїм однокласникам та їхнім батькам. Як це було дружньо, щиро! Ці прості речі давали надію і мені, і тим, кому ми їх відправляли. Я зрозуміла, що кожен може допомогти, навіть якщо це зовсім маленький внесок.

Зараз, коли вже пройшло 1000 днів війни, я багато чого навчилася. Я зрозуміла, як важливо цінувати кожен мирний день. День, коли можна жити без страху за себе та своїх близьких, рідних людей. Тепер мої мрії змінилися.

Тепер я мрію про мир. Про те, щоб всі рідні були поруч, та щоб усі були просто живі.

Я щиро вірю, що одного дня наша країна знову буде вільною від війни, що люди зможуть повернутися до своїх домівок, а ми знову будемо радіти таким простим речам: прогулянкам, навчанню, спілкуванню з друзями. А скільки ще може бути попереду?..

І ще я зрозуміла, що війна вчить бути сильною, навіть коли важко. Вона показала мені, як важливо підтримувати один одного і ніколи, за жодних обставин не здаватися. Ми стали ближчими та більше дбаємо про тих, хто поруч. І я впевнена, що, попри всі труднощі, ми переможемо, бо наша сила — в єдності та вірі.

1000 днів — це важливий досвід, який залишиться зі мною назавжди. Вони навчили мене бути сильною, витриманою, мужньою, стійкою, а також цінувати життя і завжди підтримувати тих, хто поруч.А цей складний шлях хоча й був важким, але відкрив переді мною світ справжніх людських якостей:відданості, мужності та солідарності. Я безмежно вірю, що після всіх випробувань, які ми зараз проходимо, неодмінно та справедливо здобудемо перемогу, таку довгоочікувану, таку жадану!

Як хотілося б побудувати краще майбутнє! Як хочеться бачити всіх щасливими!