Цап Кароліна, 11 клас, середня загально-освітня школа №74

Вчитель, що надихнув на написання — Журіна Зоя Федорівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни - це безмежний океан страждань. Кожен із цих днів - це страх, сльози, але також і незламна надія, яка живе в моєму серці.

Це час, який став для мене справжнім випробуванням. Я жила звичайне підліткове життя й навіть не здогадувалась, що воно може так змінитися. Кожного дня я бачу й відчуваю, як мої батьки сумують і переживають. 

Ми живемо в постійному страху та тривозі, і це дуже несправедливо. Жодна людина не заслуговує на таку долю.

Протягом цих важких днів, у найжорстокіших умовах, я бачу в людях гуманізм. І це стає першим кроком на моєму шляху довіри, вселяє в мене впевненість, дає сили рухатися далі. Українці показують, наскільки важливо залишатися єдиними у прагненні до свободи і хоча ці тисяча днів війни залишає глибокі шрами, вони також стають джерелом сили і мужності. Війна сформувала мій характер. Я навчилася бути рішучою й не здаватися. Я зрозуміла, що справжня сила полягає не лише у фізичній, а й у силі духу. Я впевнена, що наші герої вистоять, бо вони борються за наше майбутнє.

А тих людей, яких уже з нами немає, ми будемо пам’ятати і продовжувати їхню справу. Тому, що їхня пам'ять - це той вогонь, який запалює у нас силу.

Мій шлях ще не завершився, як і не закінчилася війна. Попереду ще багато всього. І я готова йти далі, вірячи і розуміючи, що ми усе зможемо знову. Завжди! Бо ми маємо жити у вільній країні, де мир і справедливість - це не мрія, а реальність!