Григор’єв Вадим, Заклад професійної (професійно-технічної) освіти “Регіональний центр професійної освіти залізничного транспорту та агротехнічного сервісу”

Вчитель, що надихнув на написання есе - Коваленко Тетяна Валентинівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

А за вікнами знову панує осінь. Третя осінь війни. Поволі облітають листочки з дерев, відраховуючи прожиті дні. Прожив чи проіснував ти ці дні? Я вважаю, що це залежить від сутності кожної людини. На долю мого покоління випало непросте випробування - це війна, яка перевіряє нас на міцність: чи вистоїш, чи витримаєш, чи допоможеш, чи захистиш Вітчизну.

Коли війна почалася, здавалось, що це щось нереальне. Перші дні були сповнені хаосу і невизначеності. Для мене ці дні стали часом емоційного потрясіння.

Я не міг зрозуміти, як таке стало можливим у сучасному світі, а особливо зі мною.  Перші дні війни стали своєрідним тестом на витривалість. Ти починаєш цінувати найпростіші речі – безпеку, їжу, воду, спокійний сон. Ми навчилися бути разом і підтримувати один одного. У воєнний час взаємодопомога стала ключовою цінністю. А саме, разом зі мною окрім моєї сім’ї проживали четверо осіб (тітка, дядько, бабуся та брат), які приїхали з пошкодженого будинку. І були з нами пів року. І таких людей в нашому селі було дуже багато.  Боляче, коли руйнують рідні міста і села, особливо, коли втрачаєш близьких і рідних.

Але я розумію, що треба триматися на плаву, треба жити, а не існувати, треба допомагати своїй країні.

Під час війни я відчував страх і безпорадність, але згодом мої емоції перетворилися на бажання діяти, приносити користь своїй Батьківщині. Я разом з сім’єю вирішили зробити свій внесок, і тому організували, разом з односельцями, збір гуманітарної допомоги для наших бійців (домашню випічку, хімію, медикаменти, продукти харчування). Який я був радий дізнатися, що частина нашої допомоги дісталася моєму дядьку Євгену, який на той час обороняв своїми всіма силами Бахмут.  

Я чітко усвідомив, що чужого болю не існує, що разом можна здолати всі труднощі й негаразди.

Що буде далі? Коли закінчиться війна? Якою буде наша країна після всього цього? Важко відповісти, що чекає на мене у майбутньому, але одне я знаю точно – я змінився назавжди. Став сильнішим. Ми стали більш згуртованими, але ми також стали більш вразливими. Однак, навіть серед руйнувань і втрат, я відчуваю надію. Дивлячись на відбудову свого міста Ізюма, який був пошкоджений на 80%, я сподіваюсь, що життя наших воїнів недарма полягає за наші землі. Відбудова міста - є джерелом нашої надії. Навіть у найскладніші часи є промінчик світла, який може привести нас до кращого майбутнього.  

Війна навчила мене цінувати кожний прожитий день. Кому як не нам доведеться відбудовувати свою країну, загоювати криваві рани суспільства.

На сьогоднішній день 1000 днів війни, долаю з гордістю і впевненістю в краще майбутнє. Отже, осінь - час змін та роздумів. І мої мрії та роздуми націлені на процвітання нашої незламної держави.