Історії, які ви нам довірили
За роки таких обстрілів у нас було дуже багато горя. Був хвойний ліс – і той порідшав. Снарядами скосило сосни. У Станиці загинуло дуже багато мирних жителів, поранених ще більше. Навколо не залишилося цілих будинків. А в розбите житло люди не поспішають повертатися.
Я переїхала до Станиці з Луганська, де працювала бухгалтером і вийшла на пенсію. Тут свіже повітря, річка, ліс. Але щасливої старості не вийшло.
Коли прилітали снаряди, ми з чоловіком ховалися в будинку. Найжахливіші події відбувалися в нас на очах. Ми навчилися виживати в жахливих умовах.
У крижаному зруйнованому будинку мусили сидіти тижнями. Вимикали світло, газ. Ми на багатті готували.
Звичайно, без підтримки чоловіка я б не впоралася. Удвох не так страшно. Так і прожили до 17-го року удвох. 31 серпня він помер. Якби не стреси, постріли й вибухи, життя чоловіка тоді не обірвалося б.
Звикнути до самотності мені ніяк не вдається. Часто дивлюся сімейні фотографії. Але особливо дорожу листівкою, яку подарували на золоте весілля. Пам'ятаю, тоді всі з'їхалися: написи всякі, привітання. За кілька місяців після нашого свята розпочалася війна…
Інші історії
