Ми живемо на межі Херсонської та Миколаївської областей. 24 лютого вранці по нас уже почали стріляти. Стали бомбити аеродром у місті, і ми зразу зрозуміли, що почалася серйозна війна. Ніколи ніхто з нас не вірив у те, що таке може статися, від цього й шок у мене був.

Коли почали по нас гатити, хати в нас стали горіти. Ми на лінії вогню були. Сиділи тут місяць, терпіли, в підвалі жили. Я доньку з онучкою забирав до себе з міста. А потім уже в них істерика почалася, і довелося вивозити їх на захід України.  Ми з жінкою їх вивезли, а самі повернулися. Все пережили: і обстріли були, і у двір прилітало, побило хату нам…

Світла часто не було навіть по тижню. Ні зв’язку, ні інтернету – нічого не було. Ось це були найбільші труднощі. 

Нам добре допомагали гуманітаркою, продуктами. І від Фонду Ріната Ахметова ми отримували гуманітарку. У мене зараз онкохвороба, я переніс складну операцію. Перемоги хочу. І вірю у вільну Україну.