Бабиченко Владислав, 10 клас, Томаківський ліцей № 1

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сергійчук Тетяна Олександрівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

24  лютого  2022 року – це новий відлік мого життя. Того дня в Дніпрі о п’ятій годині крізь сон почув глухий гул літаків. Мама розбудила мене, через сльози та тривогу сказала, що розпочалася війна. Перші дні війни я дуже переживав за своїх родичів. А в душі розгорілася гірка суміш гордості, образи й страху, що обпікали мою душу. Перші місяці були сповнені шоку та страху. Я пам’ятаю, як раптом з нашого села пішло дуже багато хлопців на війну. Моя страшна новина, це коли мій хресний батько пішов на війну. Я зрозумів, що війна забрала в мене найдорожче, вона забрала частинку моєї душі. Я дуже переживав за свого хрещеного, кожен день, коли він йшов на передову, я молився кожну хвилину за нього та його побратимів. Коли хрещений приїздить у відпустку, я дуже-дуже радію. Це найкращий день в моєму житті. А коли він їде назад до хлопців, я дуже хвилююся. Я разом з своєю родиною почав волонтерити, ми допомагали хлопцям.

Відчуття бездіяльності та страху за майбутнє тиснуло, мов камінь на серце. Ми допомагали тим, хто цього потребує, це стало нашою головною метою. Це було наче ковток свіжого повітря. Ми поринули у світ волонтерства.

Спочатку ми випікали випічку для воїнів, ми працювали 24/7. Ми допомагали людям, військовим знайти тимчасові будинки в нашому селі, забезпечували одягом, їжею та ліками. Дніпро є одним із безпечних міст в Україні, тому ми намагалися допомагати тим, кого війна залишила без усього. А потім почали приносити все необхідне в волонтерський центр "Лілії Лях". Родзинкою цього закладу є те, що більша частина речей передана на потреби ЗСУ.

Ми цим займаємся вже більше року, це мене дуже надихає, я багато в чому допомагаю та сам вчуся волонтерити.

Дякуючи нашим Збройним Силам України, всі діти України змогли відчути шкільне життя. Ми знову вийшли на навчання в школу, я вже й забув, як це сидіти за партою, спілкуватися з однолітками, це відчуття саме найкраще. У всіх нас з’явилася змога бачити вчителя біля дошки, а не в телефоні. Я радію, що маю таку змогу. В майбутньому я планую піти навчатися на вчителя української мови та літератури. І в мене все вийде, дякуючи нашим вчителям, велике їм дякую.

1000 днів війни. Близько трьох років тому вона змінила моє життя назавжди. Кожен день приносить нові виклики, але також і нові усвідомлення.

У ці моменти я зрозумів, як важливо цінувати прості радощі, спілкування з друзями, прогулянки на свіжому повітрі... З часом моє сприйняття змінилося. Я почав більше цікавитися волонтерською діяльністю, допомагаючи тим, хто постраждав від конфлікту. Це був важливий крок для мене: відчувати, що я можу змінити ситуацію, хоч і на маленькому рівні. Спілкуючись із людьми, які втратили близьких або домівки, я зрозумів, наскільки важливо зберігати людяність навіть у найскладніші часи.

В нашому селі є загиблі герої, ми робимо так, щоб їхню пам’ять ніхто не забув. Ми влаштовуємо різні заходи пам’яті про наших героїв. Вічна та світла пам’ять нашим захисникам. Слава Україні. Героям Слава.

Мої 1000 днів війни - це 1000 днів боротьби, болю й безкінечної надії. Зрозумів, що допомогою є не лише гроші чи матеріальна підтримка. Це про людяність, віру в те, що світло все одно переможе темряву. Кожен мій день став наче ланкою у великому ланцюзі нашої спільної боротьби за свободу. Тепер, озираючись назад, бачу, як війна змінила нас усіх, головне - не зламала наш дух. Ми, мов сталь, загартувалися й стали сильнішими. Знаю, попереду нас чекає найсвітліша мить - Перемога. ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА.

СЛАВА УКРАЇНІ ГЕРОЯМ СЛАВА!!!