Герасимчук Даша, 9 клас, Вітрянська гімназія-філія ОЗ "Михалківський ліцей"

Вчитель, що надихнув на написання — Рошко Лідія Петрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Тиха зимова ніч 24 лютого 2022 року стала початком нового життя для кожного з нас. Того дня о п’ятій годині ранку крізь сон почула глухі вибухи, ехо пролунало понад плесом річки Дністер. Мама розбудила мене, через сльози та тривогу сказала, що почалася війна.

Багато односельчан, не вагаючись ані на мить,  зібралися на фронт як справжні чоловіки.

Вони пішли захищати нашу країну, землю,  Батьківщину та насамперед наш дім. А душу переповнювали почуття гордості, образи й страху.

З перших днів  війни ми з однолітками зрозуміли, що не можемо сидіти склавши руки. Відчуття бездіяльності та страху за майбутнє тиснуло мов камінь на серце.

Допомагати тим, хто цього потребує, стало нашою головною метою. Ми поринули у світ волонтерства.

Вже на шкільних перервах, на уроках трудового навчання та післяурочний час вся шкільна родина працювала над виготовленням маскувальних сіток. Кожен виконував певну роботу: одні збирали матеріал для в'язання сіток, інші різали різнокольорові відходи тканин, окремі вправно заплітали маскувальні сітки.

Які тривожні часи на нашій Україні. Можна сказати що не до веселощів нм. Але коли приходять Різдвяні свята, то

ми колядуючи нашим односельчанам зібрали кошти в сумі більше 30 тисяч гривень, які передали на потреби ЗСУ.

Другим напрямком стало приготування смаколиків для воїнів. Моя мама дуже смачно готує, а особливо печиво. Я вирішила допомагати мамі у приготуванні та випічці печива. Мама цим займається вже більше року, це мене дуже надихає, я багато в чому допомагаю та сама  вчуся готувати.

В школі ми провели акцію «Смачний перекус». Діти принесли насіння соняшнику, гарбуза, зерна волоського горіха та фундука. За кошти вилучені з ярмарки солідарності придбали ізюм, курагу. Своїми руками школярі спакували до 500 солодких наборів у маленькі пакетики, які передали місцевим волонтерам. У нашому краю від початку війни є волонтер Альона, яка не вагаючись їде в самі небезпечні місця на фронт, щоб передати бійцям все необхідне.

Наші малюнки та листи солдатам, які передавали волонтерам – це також одні із 1000 днів боротьби, болю й безкінечної надії. Зрозуміла, що допомогою є не лише гроші чи матеріальна підтримка. Це віра в те, що світло все одно переможе темряву. Кожен мій день став  наче ланкою у великому ланцюзі нашої спільної боротьби за свободу усього волелюдного українського народу.

Тепер, озираючись назад, бачу, як війна змінила нас усіх, головне — не зламала наш дух. Ми, мов сталь, загартувалися й стали сильнішими. Знаю, попереду нас чекає найсвітліша мить — перемога. Але потрібно пережити і вистояти дні випробувань…

Наш шлях — це шлях надії, сили і любові до своєї країни. Я впевнена, що разом ми зможемо подолати всі випробування і створити краще життя для наступних поколінь.