Мунтян Віра, 9 клас, Ренійська гімназія №2 Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Куванжи Валентина Геннадіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

«Україна… В одному вже тільки цьому слові і для нашого уха і навіть для уха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю… Україна — країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової, героїчної боротьби за волю…» - ці слова видатного українського письменника Степана Васильченка якнайкраще підходять до нашого сьогодення.

Свою державу ми називаємо молодою, бо лише з 1991 року вона стала самостійною та незалежною.

Але сама українська культура нараховує близько півтора тисячоліття, у ній органічно поєднані автентичність та вплив християнської, європейської та інших видатних культур світу. На шляху до свого розквіту Україна вирішує безліч проблем. Але на сьогоднішній день найбільшим горем для кожного свідомого українця є справжнє лихо – війна на нашій землі.

Війна, розпочата не українцями. Війна, яка не дає змоги нам жити й працювати у мирі та злагоді.

Що ми робимо? Ми – на своїй землі, нам є що захищати. Тільки дуже прикро, що ціна такому захисту – життя українців, наших рідних і близьких.

Сучасна Україна – це країна з великими можливостями. У нас є все для того, щоб досягти благополуччя для всіх – географічне положення, корисні копалини, родюча земля, розумні люди. 

Зараз про Україну знають в усьому світі завдяки нашим землякам – справжнім героям, які піднімають імідж України по всьому світу: на поле бою, на змаганнях. Особливої подяки заслуговують наші волонтери, допомагаючи щохвилини наблизити нашу перемогу.  

Третій рік поспіль триває страшна війна у моїй країні. Це розумію я. Але, як кажуть мої батьки, війна триває десятий рік. Можливо, це завдяки батькам я не відчувала усього цього.

Але наразі я уже випускниця базової школи, переживаю ковід, війну, нескінченні повітряні тривоги….  уже, мабуть, на іншому рівні. Бо доросла. Крім того, цьогоріч шляхом проведення виборів у школі обрана ПРЕЗИДЕНТОМ РЕНІЙСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ №2. А це – ще більше відповідальності! Через зміну місця роботи батьків змушена була кілька разів змінювати місце навчання. І це, якщо чесно, складно пережила.

Але сьогодні я впевнена: все, що не робиться у нашому житті, завжди на краще. Головне – вірити!

Ми – свідки сьогоднішньої ситуації у країні. Ми мало не щодня ховаємо земляків, що віддали своє життя за кожного з нас. Чи змогла б я так само вчинити? Навіть важко відповісти на це питання. Бо життя -  це наша найбільша цінність. Ми мало не щодня збираємо благодійні внески на користь нашої перемоги, влаштовучи ярмарки, флешмоби, різноманітні конкурси.

Так, досить складно жити в країні, що перебуває в стані свого розвитку, а тим більше – у стані війни,  адже люди не впевнені в своєму майбутньому, не відчувають стабільності.

Але наш шлях – це шлях уперед, вгору, і кожен із нас є творцем свого майбутнього та майбутнього цілої країни.

Вірю: ми переможемо! Все буде добре! Все буде Україна!