Мене звати Алла Вікторівна. Живемо у Запоріжжі. Війна змінила нашу сім'ю, ми стали більш цінувати один одного, намагаємось радіти кожному дню, але емоційно дуже важко.

Ми з сім'єю були дома у перший день війни, намагались заспокоїтися, аби не налякати дитину. Сіли усі разом і розповіли донечці, що в нашому житті по незалежним від нас причинам наступають важкі часи, ми маємо бути сильними, аби зустріти перемогу.

Найважче було в березні 2022 року, коли були сильні обстріли. Моя дитина, донечка Аміна, останнім часом дуже важко реагує на гучні вибухи, стала наляканою, менше посміхається, намагаємось розмовляти, чимось зайнятись, аби відволіктись від поганих думок.

Я мама, інвалід другої групи, у мене мінімальна пенсія. Наразі майже кожен день моя дитина хвилюється і переживає, хоча ми намагаємось якось відгородити її від поганих новин.