Я з міста Гуляйполе, мені 34 роки. До війни було прекрасне життя. В мене двоє маленьких діток: доньці сім років, сину - вісім місяців.

Я далекобійник. Повернувся з рейсу, приїхав на базу, поставив машину. Тут вийшов хазяїн і сказав, що почалася війна. А я і не знав.

Ризикувати я не став. Ми з Гуляйполя виїхали 17 березня. Ми виїжджали своїм автомобілем з колоною автобусів, які вивозили людей. Їхали туди, де було безпечніше, але далі ніж до Запоріжжя у нас немає ні фінансів, ні можливості.

Я втратив роботу, будинок. Все залишилось там, в Гуляйполі. Велике дякую волонтерам, усім хабам, що у нас є і памперси, і продукти - все це є.

Трудності з житлом, бо в Запоріжжі у нас немає нікого. Ну і фінансові труднощі: якісь маленькі заробітки є, але постійної роботи немає. Жінка - в декреті. Шокує, що я маю через якогось старого маразматика кинути свій будинок, все залишити і їхати незрозуміло куди.

Я хочу і мрію, щоб війна скінчилась якомога швидше. Дуже сильно хочеться повернутися додому. Пережити цю зиму. Дуже хочеться додому, тому що тут фінансово дуже важко.