Війна перевернула наше життя. З першого дня ми у Лисичанську потерпали від жахливих бомбардувань. Моїй мамі 68 років, сину – 16. Треба було рятуватись, тому шостого березня ми з великими труднощами виїхали з міста в переповненому потягу. Дорогою нас обстрілювали з Градів, це було якесь пекло! Потім ми дізналися, що це був останній евакуаційний потяг з Лисичанська.               

Нас прийняли і розташували у Рівному. Після всього, що довелось пережити, син кілька тижнів просто лежав і нічого не хотів робити. Ні вчитися, ні грати в комп'ютерні ігри, ні навіть сходити до перукаря. Зараз моя сім’я у безпеці, але наш страх нікуди не дівся.