Перші вибухи я почула 24 лютого на горі Карачун. Побачила перші ракети, які летіли на Краматорськ.
Від обстрілів я з дітьми ховалась у погребі. Щодня виживати було небезпечно, бо навколо нашого будинку падали снаряди.
Нині нам сильно допомагає гуманітарна допомога, бо все дуже дорого, а роботи у місті немає. Деякий час були перебої з постачанням продуктів у магазини, але потім все налагодилось. Зараз Слов’янськ потроху повертається до життя, навіть ходять автобуси. Я сподіваюсь, що так буде і надалі, і війна скоро закінчиться.
