Ми з Луганської області, коли усе почалося, ми були дома, коли почали літати та бомбити. Ми ховалися у підвалі з малим дитям, чоловік на той час ще працював у шахті та возив людям дрова та вугілля. Коли вже літаки літали та бомбили населення, тоді ми всі поїхали з дому до безпечного місця.

Найбільші труднощі - знайти житло, це жах. Жили двома сім'ями в будинку, це родичі по чоловіковій лінії, шокували ціни майже на усе. Коли ми переїхали до другого міста, то жили ще за свій рахунок, але недовго, потім нам підказали, де ми можемо одержати гуманітарну допомогу, так і зараз раз на місяць отримуємо гуманітарну допомогу.

Моя мати залишилася там, вдома, інших розкидало по всій Україні. Живемо зараз з чоловіка рідним братом та його сім'єю. В 2022 році, коли неочікувано дали гроші від ООН, було приємно. Коли дзвонять і кажуть: прийдіть та отримайте гуманітарку на дитину.

Я нахожусь у декретній відпустці, чоловік працював у шахті, на зараз після операції на ногу, не може знайти работу. Про ті події нагадує одяг, який був одягнений на нас на той час та наше авто, яке постраждало від обстрілів.