24 лютого 2022 року страшний був день. Ішли танки. У перший день вони йшли нашим селом. Ми ховались і не знали, куди дітися. З першого дня росіяни по хатах ходили.
Біля нашої хати, в нашому городі окупанти рили собі окопи. І навпроти вони оселялися. Скрізь жили. Це нас шокувало. Як згадаю, то мені й зараз погано.
Евакуйовувались із Токмака в Мелітополь, а звідти замовляли маршрутку і добиралися через Маріуполь, через Росію. У нас була вівчарка, але ми її залишили на сусіда, який там залишився. Ми дісталися, можна сказати, швидко. Люди довше добиралися. Ми як в’їхали в Запоріжжя, то зустрічалися з нашими односельчанами і вони казали, що нам дуже пощастило так швидко проїхати.
Наші онук і зять воюють. Дочка виїхала з Токмака зі сватом на третій чи четвертий день, бо її збиралися здати. У Запоріжжі проживає. Орендували їй квартиру. Сват вивіз її та й назад не повернувся. А сваха вдома залишилася.
Хочеться додому повернутися швидше. Скоріше б ця війна закінчилася.
