Антоніні дуже важко було під обстрілами доглядати стареньку нерухому маму. Вони не могли навіть переміститись у підвал, тому на нервовому ґрунті у мами розвилась деменція

Виїхала я в 2014 році з Донецька до Маріуполя. Там працювала, туди у січні 2022 року вивезла з окупованої території маму, бо вона зламала шийку стегна. А в лютому і в Маріуполь війна прийшла. Мешкали ми у квартирі, виїхати не могли, бо мама була лежача. 

В мами там почала розвиватись деменція, бо вона хвилювалася, коли були обстріли. Ми ж нікуди не йшли, ні в який підвал: де лежали, там і були. Найстрашніше – це авіанальоти, бо все тряслося зверху і знизу. Мама мене називала Любою. Це ім'я її старшої сестри, яка давно померла, але вона у свій час, в 1941 році тягала маленьку маму в підвал. 

У мене були в запасі якісь знеболюючі, памперсів було небагато. Не було ходунків. У нас там була релігійна церква неправославна - вони дали мені ходунки, велике їм дякую. По воду ходили до криниці, яка поряд із заводом Ілліча. Та криниця була під обстрілами. Ми брали баклажки, з ризиком для життя ходили. Нам допомагав мій сусід: треба було швидко все робити, бо на голову падало. Ми палили багаття біля під'їзду. 

У нас було в під'їзді двоє поранених жінок - вони ставили там каструлі і не встигли добігти до під'їзду, їх поранило. 

Я наповнювала термос, пляшки і обкладала маму, бо в кімнаті було холодно, десь -3 в квартирі. У нас перший поверх, двері погано зачинялися. Ми якимось дивом вийшли звідтіль без запалення легень. 

А вже виїхали ми звідти 9 квітня. Були автобуси або в Росію або в Донецьк, інших не було ніяких. Хотілося хоч кудись. А в мене ще Донецька прописка, то нам вдалося туди поїхати. У мене там були якісь знайомі, то нам хоч з одежею допомогли, бо було важко. Ми виїжджали за свій кошт. 

Син з невісткою в Києві - то вони мені допомогли. Фонд «Я Маріуполь» дуже допомагає, а ще зареєструвалися у Фонді «Незабутні». 

Мамі потрібні ліки від деменції. Фонди допомагають як можуть, але в них не завжди бувають ті ліки. 

Я дуже сподіваюсь, що влітку буде все урегульовуватися. Не знаю, якому Богові молитися. Я думаю, що це буде дуже тривалий процес, на жаль.

Тепер я зрозуміла, що ми досить добре жили, у нас була дуже гарна країна в плані якихось сервісів і взагалі перспектив. На жаль, нам треба було озброюватися. Я мрію про інвестування в нашу країну і розвиток, щоб тут розквітало життя. Розумію, що це буде тривалий час, тому хочеться, щоб не вся країна втекла до Європи. Мрію, що тут буде країна з дітками, бо зараз таке враження, що в нас залишилось тільки хворі. Я дякую Фонду Ріната Ахметова за гарну підтримку.