У мене є діти, заради них я живу і намагаюсь триматися. Коли почалися обстріли, було страшно. Я тоді зрозуміла, що головне – врятувати дітей. У будинку не було світла, газу та води. Ми гріли їжу на багатті, носили воду з найближчої криниці. Коли стало неможливо залишатися, я зважилася на виїзд. Дорога була важка. Навколо — зруйновані будинки та сліди війни. Але нам пощастило: ми дісталися Сум. Зараз тут  і залишаємось. 

Дуже хочу повернутися додому, коли настане мир. Мрію, щоб мої діти росли під мирним небом, щоби більше ніколи не чули вибухів.