Війна застала мене вдома. Спочатку я не вірила, що це надовго, але після окупації життя стало нестерпним. Я хворію на астму, тож мені потрібно було постійне лікування, але ліків майже не залишалося.

Коли з’явилася можливість, я виїхала з перевізником. Дорога була важкою, але я не могла залишатися. З собою взяла свою собаку та кішку. Вони теж дуже перелякалися від вибухів. 

Зараз я живу в Одесі. Рідні залишилися в окупації. Щодня чекаю від них новин, молюся, щоб усі були живі.

Через астму мене поки не беруть на роботу. Мені тяжко виживати. Найбільше хочу, щоб настав мир, щоб український народ більше не страждав, щоб усі могли повернутися додому і просто жити.