Мені 83 роки. Коли почалися обстріли, стало дуже страшно — вибухи лунали постійно. Магазини та аптеки не працювали, не було води, світла та газу. Кожен день був боротьбою за виживання, доводилося ходити в підвал. 

Я не хочу виїжджати нікуди, залишаюся вдома, бо це рідне місце, де прожила все життя. Мене підтримує син. Щодня чекаю миру. Мрію, щоб вибухи припинилися, щоб люди повернулись. Сподіваюсь, що так воно і буде.