Через напад росії ми були біженцями. З нашого села Забуччя на Київщині виїхали 4 березня – після кількох днів сильних артобстрілів. Їхати було страшно, бо вже прострілювали Житомирську трасу, але ми ризикнули. Швидко переїхали дорогу по зустрічний смузі повз розстріляні автівки. І слава Богу, що залишилися живі. Зараз ми повернулися додому, щоб наводити лад.

За 28 днів окупації російськими військами і кадирівцями село зазнало руйнувань, але вже потроху люди все відновлюють. В кожному дворі на нашій вулиці стояли рашистські танки, вони зруйнували дитячі майданчики, магазини, тощо.

Намагаємось забути весь той жах, але багато чого нагадує про війну. Не можна ходити до лісу, купатися у водоймах, бо тривають розмінування. Ми всі ще здригаємось від гучних звуків – і діти, і дорослі.