Кажуть – "Двічі в одну воду не увійти", але ми двічі втратили домівку та вимушені були втікати у безпечне місце. До 2014 року ми жили в Луганську, а до 2022-го – у Сєвєродонецьку.

Знову випробування на стійкість та витримку, пошуки безпечного місця перебування, пошуки роботи, зміна місця навчання дитини. Невизначеність, переживання за близьких, страх за дитину та за можливу ситуацію, якщо дитина залишиться сама. Неможливість повірити в те, що коїться....

У травні ми виїхали з Сєвєродонецька в Бучу. Ми не мали змоги виїхати з зони бойових дій у Сєвєродонецьку протягом 1,5 місяців, починаючи з 24.02.2022. Були обмежені в готівкових коштах, тому не мали можливості купувати достатню кількість продуктів, засобів гігієни та деяких ліків. Знаходилися у квартирі та були свідками масованих обстрілів, вибитих вікон та влучань у будинки поруч. Фактично жили у коридорі, останні два тижні – без світла та води.