Ми переселенці з Херсону. Всю окупацію пробули в Херсоні, так як не було коштів виїхати. Чоловік після інсульту. Втрата роботи. Окупація. Все це, звісно, відобразилось на нас, а на дитині ще більше.

Зараз живемо в Одесі, в хостелі. Саме страшне – це, звісно, коли лунають вибухи, летять ракети і ти біжиш з 9 поверху в підвал, тягнеш хворого чоловіка та сина і не знаєш, чи встигнеш...

Через війну ми залишились без роботи. Без коштів. Без необхідних ліків. 

Наша дитина разом з нами пройшла жахіття. Життя в окупації – це травмуюча подія, бо коли мама йшла за хлібом, то дитина завжди переживала, чи повернеться мама назад. Чи не заарештують її, чи не буде вона поруч з прильотом.