Людмила з чоловіком пережила окупацію Снігурівки. Обстріли були, брак харчів, коштів
Я зі Снігурівки. Це невеличке місто на Миколаївщині. Були ми майже дев’ять місяців під окупацією. Нікуди не виїжджали. Зазнали багато лиха.
Танки стояли прямо під хатами, дулом повернуті до нас. Були без грошей, без допомоги, аж поки не прийшли наші. Було дуже важко нам. Боялися по вулицях ходити, тому що тут стільки русні було!
Я два місяці прожила в погребі у сусідів.
Хати трусилися. Багато людей убито, хати зруйновані. У нас дивом стіни залишилися.
Не було ні води, ні ліків, ні харчів. Що було в погребі, те і їли. По воду ходили до річки, там у нас є джерело. Добре, що воно не замерзало.
У мене біля хати невеликий город, то я працюю - природа відволікає. З чоловіком розмовляли, підтримували одне одного, так і виживали вдвох.
Сусідів багато повиїжджало, тільки зараз повертаються. Усі ховалися, ніде нікого не було. На вулиці якась мертва зона була.
Одна моя дочка в Харкові із сином. А інша в Ірпені. Ми за дітей переживаємо, здоров’я страждає. Чоловік інфаркт пережив.
